Тут, безумовно, ми зачіпаємо найбільшу проблему у сфері молитви. Ми вже побачили, що молитва потрібна для особистого спілкування з Богом. Але тепер ми переходимо до молитви про інших і запитуємо: чи потрібні Богові наші молитви про інших з погляду тієї роботи, яку Він хоче зробити у світі? Ця проблема не носить теоретичного характеру; її практичне значення дуже велике, бо вона стосується наших поглядів на Бога, на молитву і на весь світ.
Відповідь ми можемо сформулювати, сказавши, по-перше, що Бог не може привести світ до його призначення без людини. При цьому точка зору самої людини стає життєво важливим чинником у вирішенні питання, чи досягне світ свого кінцевого призначення чи ні. Бог добровільно пов’язав Себе з людиною у Своєму управлінні світом. Із самого початку історії одкровення ми бачимо, що Бог влаштовує Своє царство тільки там, де Він знаходить людей, які добровільно погоджуються, щоб Він використовував їх. Так стає очевидним, що Бог добровільно поставив Себе в залежність від нашої молитви. Бо кінець кінцем молитва – це вирішальний чинник у житті кожного, хто віддає себе Богові з тим, щоб Він використовував його.
Наша діяльність у царстві Божому цілком залежить від того, хто ми. А хто ми, у свою чергу, залежить від того, що нам дане. А що нам дається, знову-таки залежить від молитви. Це стосується не лише до роботи Бога в нас, але і до роботи Бога через нас. У зв’язку з цим я пригадаю лише слова Христові: “Жнива багато, а женців замало. Тож благайте Господаря жнива, щоб вислав женців на жниво Своє” (Мф. 9:37,38). Тут Ісус каже, що працівників посилає Бог, але і Він залежить від нашої молитви. У цьому тексті Ісус кидає яскравий промінь світла на ставлення Бога до світу і до наших молитов про інших. Ми знаємо, що людство може бути народжене наново і введене в царство Боже тільки за допомогою безперервного припливу вічної, спасенної сили. Ця сила знаходиться в Особі Ісуса Христа. Проте вона має бути передана від Нього людині, і Бог влаштував так, що ця передача відбувається лише через тих, хто прийняв спасіння і тим самим відкрив своє серце рятівній силі Христовій.
У Старому Завіті говориться лише про певних людей, через яких Він міг передавати свою силу. Починаючи з дня П’ятидесятниці ситуація змінилася.
Тепер Він використовує всіх, хто прийняв спасіння. Відзначимо, що кожен віруючий сприяє щоденному припливу в цей світ рятівних сил вічності. Це надприродний вплив Духа Божого в особистому житті віруючого проявляється в прийнятті людиною вічної сили, яка різними способами працює в її оточенні і тихо, але неминуче допомагає перетворити цей світ у царство Боже. Найбільша передача сили відбувається через молитви віруючого про себе і про інших. Молитва, повна віри, це, безумовно, засіб, за допомогою якого Бог найшвидшим способом міг би дати світу ці рятівні сили із сфери вічності.
Із книги Оле Халесбі – Молитва
